Язик Троля (Тролтунга) або "Буває день дорожчий року, буває рік не вартий дня..."

 

Це було 11 днів, які подарували нам ціле море емоцій. Що ми винесли з цієї подорожі?

•   Переходити кордон «легше», якщо ти «тендітна» жіночка років 60-ти.
• На питання прикордонників завжди канає відповідь – «їду до коліжанки в Краків», навіть якщо в тебе до рюкзака причіплені спальники і всяке таке.
• Якщо в Кракові забути, що ти в Польщі, то легко можна подумати, що ти в рідному Львові.
• Мати знайомих в Кракові – набагато краще, ніж хостел з маніяками (Мам, якщо ти то читаєш, то це жарт =).

 

• Каучсьорфінг – добре, навіть дуже. Раніше мені було страшно, але тепер я не думаю, шо це небезпечніше, ніж ходити в нас по вулиці. Першим нашим хостом була дівчина в Варшаві, журналістка. Дуже мила, зустріла нас в 6.30 ранку (не так багато людей о такій порі б прокинулось, щоб зустріти чужих людей), говорила російською, тому проблем зі спілкуванням взагалі не було.
• Взяти з собою спальники в подорож – дуже мудре рішення.
• Варшава – ще одна столиця, яка не прийшлась мені до душі. Є гарні місця, але, як на мене, все намішано (це щодо архітектури). Найбільше мені сподобалось – о 5-ій ранку біля Замку. Було дуже гарне небо і зовсім мало людей.

В Норвегію потрібно повернутись і бажано декілька разів (Done!)

Приліт в Норвегію почався тим, що дядько в аеропорту вгостив мене цукеркою. Хоч мама і вчила не брати нічого в чужих людей, але останнім часом я мало думаю про те, шо безпечно, а шо ні. 

Зміна температури була дуже відчутна. В вересні там вже холодно (було 0 градусів зранку + вітер і постійний дощ). 

 

Поки ми думали, де стати стопити (аеропорт Рігге від Осло знаходиться за 50 (чи якось так) км), нас підібрали дві жінки. Як виявилось потім, то мама і дочка з Флориди, які подорожують. Хоча англійську ми знаємо погано, не зрозуміти, коли вони говорили між собою, що ми: «young and stupid», було важко. Ці панянки вгостили нас смачним печивом.

Осло виявилось не таким, яким я собі його уявляла і не можу сказати, що дуже  мені сподобалось. До сучасних будівель я байдужа, можливо, тому. 

 

 

Тут ми гостювали в Бімала (дуже хороший чоловік з Індії). Він в той день приймав двох дівчат з Литви. Нас накормили індійською їжею, дуже смачною, і знову сказали, шо ми божевільні, бо приїхали в країну, не знаючи мови, не їздивши раніше автостопом, не маючи житла в Одді (куди ми направлялись далі), і не маючи палатки.

 

 Але ні, оцей пам'ятник мені таки сподобався!

 

 

Автостоп з Осло до Одди був класним. Більше 15-ти хвилин ми, напевно, не стояли. Траплялись люди навіть з Палестини і Косово.

На одній з заправок нас напоїли безкоштовно кавою. В дорозі люди питали, чи не голодні, чи не холодно. Було цікаво і весело. До Одди ми потрапили, коли вже темніти починало. 

 

Один з чоловіків, який підвозив нас – батько справжньої зірки футболу. Дуже хороші і веселі люди, які залишили навіть свої координати на той випадок, якщо ми не знайдемо, де зупинитись. 

Щоб описати водоспади, які ми бачили, треба було б окрему статтю. Але   сфотографувати їх не вдалось, через те, що не було, як зупинитись.

 

Водій останньої машини – це був хлопець, який нас з Одди завіз на початок підйому до Язика Троля, бо він мав вільний час. В такій машині я точно не їздила ще, кнопок всяких там було більше, ніж клавіш в ноуті. 

 

 

 

Ночували в Одді. Хоста ми тут не знайшли, але знайшли затишне (більш-менш) місце біля кафе/магазину. Це єдине місце, де був інтернет без всяких паролів. Літом, думаю, тут можна було б палатку ставити, осінню холодно, але спати можна. (Ми палатки не мали, але не заморозились).

 

З самого містечка до точки старту (як нам сказав один француз) близько 20 км. Ми йшли пішки. Важко сказати, чи там було тих 20 км, чи ні. Краєвиди змушували відволікатись від того, що ти йдеш і йдеш. 

 

Можна їхати маршруткою, але її вартість, здається близько 600 грн. (Хоча ця інформація не перевірена).

Підйом на Язик Троля важкий і не дуже.  

 

 

Перший кілометр – найважчий і здається найдовшим. Крім того, що у цій частині стає ще холодніше, «допомагає» йти сильний вітер, який умудряється дути тобі в лице, в яку б ти сторону не розвертався. Саме тому йти з рюкзаком важким – це і добре, і погано (тобі важко його нести, але ймовірність, шо тебе здує – менша).

 

 

У цій частині Норвегії тобі починає здаватись, що ти потрапив в казку, і шо Тролі зараз вискочать десь біля тебе...

 

Навіть на самому Язику ти ще не розумієш, шо таки зміг добратись сюди, здається, що це сон...

 

  

 

11 км догори, 11 донизу, більше 9-ти годин дороги, але воно на всі 200% варте того, щоб їхати туди...

Ця ніч в Одді була холодніша, ніж попередня, а дощ вперто не хотів зупинятись навіть на годинку. (Тут, до речі, є заправка, хоч без кафе, але вмитись, набрати гарячої водички і всяке таке, тут можна. На другий ранок з тобою починають вітатись працівники заправки, як ніби ти їх давній друг). 

 

Ми в Норвегію попали тільки на 4 дні (це страшенно мало), тому треба було повертатись в Осло. 

 

6 годин, 30 км і 2 машини. Ми не дуже панікували, але і великої радості це не викликало. Зате ми повеселили водіїв і звичайних авто, і фур, і навіть водіїв машин, які забирають сміття (ті машини просто ну зовсім не схожі на наші). Третє авто і чоловік їде до Осло. Наш рятівник не говорив англійською (майже), говорив албанською і ще якимись мовами, тому спілкування було більше «на мігах». 

Дорога назад – річка, яка вийшла з берегів і не давала проїхати; поворот водія «не туди»; жарти про те, що будемо ночувати в полі, бо закінчується бензин; поліція, яка забирає тебе з дороги, бо там «не можна стопити і небезпечно ходити»; чорношкіра дівчинка, яка їде з нами 6 зупинок, щоб показати, де автостанція і під час того закидається наркотиками (це ми не придумали), ніч на автостанції і дорога до аеропорту в 780 грн  за двох по студентському (єдині витрати в Норвегії).  

В Польщі "трооохи" тепліше=)

Що хотілось би виділити:

•  Дорого, дорого, дорого.
• Тут дуже чиста вода. Чайників ми не бачили, кип’яток теж брали з крану (навіть кашу так заварювали).
• Полісмени чемні і навіть привітні.
• Макдональдси в Осло – свинюшники.
• Знайти спільну мову з людьми можна навіть, якщо бути німим.
• Нас підвозив один чоловік, який просив нас молитись, якщо буде страшно і взагалі. При цьому таке враження було, що він переживає за нас більше, ніж ми самі.
• В тунелі йти не страшно до того часу, поки не їде дві фури назустріч одна одній.

• Одна сімейна пара, яка нас підвозила, от що знає російською мовою: «водка, балалайка». А ще – «путін – погано, бо він породжує агресію». Коментарі тут зайві.
• В вересні з голоду тут не пропадеш – чорниця, брусниця, малина і навіть нектарин (не росте, просто випадкового знайшли).

 

Назад ми не знали, як повертатись, тому поїхали через Вроцлав. Тут у нас були знайомі і «майже знайомі» люди, які зробили для нас це місто ще затишнішим. Все, що відбувалось тут, включно з поїздками на ровері вечірнім містом, цікавою екскурсією, кольоровими фонтанами, млинцями з бананами на сніданок і божевільним днем народженням, надовго залишиться в нашій пам’яті.

 

І от вже закінчилась подорож, а повернутись до спокійного життя так і не виходить, та й чи треба?